Стираючи каблуки до каміння вимощених вулиць, ми поспішаємо заклопотані буденними турботами настільки, що рідко звертаємо увагу на будинки, які мовчки проходять повз нас. Хоча ні, це ми проходимо повз них. Проходимо, іноді по декілька разів на день і не звертаємо на них жодної уваги, хіба що використовуємо їх для власної потреби, часто навіть не переймаючись їхніми потребами. А вони стоять. Стоять роками, десятиліттями, століттями… Стоять і радіють своєю красою, неповторною красою, адже кожен із них – прояв фантазії творців симфонії давнього міста загорнутої в камінь.
Зупини мить. Подаруй хвилину не собі, подаруй її будинку, повз який проходиш. Відчуй дух майстрів, що викладаючи камінь за каменем малюнок історії сподівались, що завіса століть відкриє їхні творіння й для нас.
Якщо ти був у Львові – люби його, не був – відвідай, відвідавши – розповідай іншим… Воно того варте… Не забувай.
Львів
Квітень 23, 2010Аптека-музей
Квітень 22, 2010
Аптека-музей у Львові — діюча аптека і музей в місті Львів. Розташована на площі Ринок у наріжному будинку, яким починаються вулиці Друкарська та Ставропігійська. У цьому будинку діє найдавніша з існуючих у Львові аптек.
Тут поряд з діючою аптекою існує унікальний музейний комплекс, у якому демонструються рідкісні експонати, зібрані науковцями, фармацевтами та колекціонерами-ентузіастами. Експозиція представлена більше ніж трьома тисячами експонатів.
Аптека «Під чорним орлом» була заснована у 1735 році військовим фармацевтом магістром Наторпом. У ті часи кожна аптека мала свій символ, що вивішувався перед входом до аптеки. Від назви цього символу і називалась аптека. Наприклад: «Під чорним орлом», «Під Фемідою», «Під золотим оленем», «Під Святим Духом» і так далі. Основною діяльністю аптеки був відпуск ліків. Так, як фармацевтичної промисловості не існувало, то кожна аптека для своїх потреб готувала екстракти, настойки, еліксири, мазі та лікувальні вина, в тому числі і знамените «Залізне вино». Крім ліків аптеки виготовляли і косметичні засоби.
У 1773 році Наторп відпродав аптеку магістру Антону Пеца. Управляючим аптеки був магістр Кароль Шерф. Вже у 1805 році аптека «Під чорним орлом» згадується, як «циркулярна» і належить магістру А. Саломону. Така назва присвоювалася аптекам Австрійської монархії в тому випадку, коли її власник був обраний і призначений головою колегії аптекарів. Так, як аптека «Під чорним орлом» протягом цілого століття була «циркулярною» то слід вважати, що вона була однією з найкращих аптек міста Львова. «Циркулярна» аптека забезпечувала ліками міських жителів, а також військовий гарнізон, який був розташований на теперішній вулиці Лисенка.
У 1874 році наступними власниками аптеки стали поляки Кароль Склепінський, а згодом і цого син Антоній. Склепінський відремонтував аптеку та оздобив Торговий Зал. З 1923 по 1939 рік власником аптеки був українець Михайло Терлецький.
Вулиця Богдана Хмельницького
Квітень 21, 2010
Ця вулиця найстаріша у Львові — їй стільки ж років, скільки й самому місту. Існувала вона вже в ХНІ ст. і називалася Волинським шляхом. Значення його було величезне не тільки для Львова, а й для усього Галицько-Волинського князівства. Не слід забувати, що князь Данило провадив уперту боротьбу з галицьким боярством, з Угорщиною і Польщею. Тому шлях був своєрідною артерією, якою він діставав підтримку з Волині. Водночас це була торгова магістраль, яка зв’язувала князівство з Литвою і Білоруссю.
Наприкінці XVIII ст. вулиця стала називатися Жовківською, оскільки за містом вона переходила у шлях, який пролягав до Жовкви. У 1936 р. її перейменували у вулицю С.Жолкевського, на честь польського полководця XVII ст. Сучасна назва на честь великого українського державного діяча, дипломата і полководця — з грудня 1944 р.
За кілька десятків метрів від початку вулиці знаходиться невелика площа. Вона існувала ще в давньоруському Львові, була його торговим і політичним центром, тут вирував базар, вирішувалися питання життя міста. Назва площі невідома — можливо, вона її взагалі не мала. Сучасна назва площі — Старий Ринок. Час її виникнення невідомий, але можна припустити, що це сталось у другій половині XIV ст. після заснування у середмісті пл. Ринок.
У верхній частині площі знаходиться костьол Яна Хрестителя — найстаріша з культових споруд Львова. У 1984 р. під час розкопок тут було знайдено поховання XII ст., що, як уже згадувалось, свідчить про існування тут поселення задовго до першої літописної згадки про місто.
Костьол споруджений у другій половині XIII ст. для дружини князя Лева — угорської королівни Констанції, яка була католичкою. Констанція передала його монахам-домініканцям. Але від того храму зараз залишився тільки фундамент. Костьол неодноразово горів і перебудовувався. У сучасному вигляді (неоро-манський стиль) споруджений 1886 р. за проектом Ю.Захаревича.
Біля площі проходив оборонний рів, через який було перекинуто міст. І хоча і рів і міст зникли наприкінці ХIV – початку XV ст., але місцеві жителі ще в кінці XIX ст. називали відрізок вулиці між її початком і площею “На мості”.
Вулиця Замарстинівська
Квітень 21, 2010Колись це була дорога, що вела від Волинського шляху до приміських осель Замарстинова, Голоска, Брюхович. Межа між територією Львова та Замарстинова проходила нинішніми вулицями Романа Дашкевича та Хімічною. Тут були Замарстинівська або Голосківська рогатка та мурований міст через неіснуючий нині рукав річки Полтви (Корито), який протікав вздовж північних меж міста.
В межах приміської громади вулиця Замарстинівська до 1931 р. мала назву Львівська. До ХІХ ст. дорога на Замарстинів називалась також Муровані мости. У 1946–1990 рр. вулиця носила ім’я “всесоюзного старости”, першого голови Верховної Ради СРСР Михайла Калініна (1875–1946).
Металевий міст над вулицею був споруджений у 1870 р., коли будували залізничну колію через Підзамче на Броди та Підволочиськ. У 1907 р. Замарстинівською проклали лінію електричного трамваю, яка потім завертала вул. Бальоновою (тепер Гайдамацька) на Підзамче. Пізніше трамвайну лінію продовжили до вул. На Торфах (Торф’яної). За часів гітлерівської окупації Замарстинівська стала головною вулицею єврейського ґетто, що було відокремлене від “арійської частини” міста колючим дротом. Через його територію продовжували рухатися трамваї, але без зупинок. Всього у ґетто було загнано понад 100 тисяч євреїв, більшість з яких загинула у нацистських таборах смерті. На Замарстинівській, 7 у 1824 р. збудували так звані Великі касарні для австрійського війська. Зараз у цій цікавій квадратній будівлі з великим внутрішнім подвір’ям перебуває Львівське обласне управління статистики. Можна перейтися довгими коридорами статуправління, з вікнами, що виходять на подвір’я, щоби відчути, як виглядали австрійські публічні будівлі в першій половині ХІХ сторіччя. Поруч, під № 9, на території колишнього монастиря були Малі касарні. Ще від княжих часів на цих теренах на березі Полтви стояла дерев’яна вірменська церква Святого Хреста. У 1637 р. на її місці збудували мурований храм, при якому був цвинтар та вірменський жіночий монастир. У 1671 р. вірмено-католицький єпископ Миколай Торосевич передав монастирські келії римо-католицькому ордену Театинів, залишивши собі церкву і кладовище. У 1747 р. театини продали монастирські будівлі ордену Лазаристів, яких називали ще Місіонерами. Місіонери переобладнали монастир та добудували при ньому костел Св. Казимира, за проектом відомого архітектора Бернарда Меретина. Під час реформ цісаря Йосифа ІІ ченців-місіонерів виселили, а в колишньому монастирі влаштували спочатку шпиталь, а потім касарні та військову тюрму, відому як Замарстинівська в’язниця. Костел Св. Казимира перебудували на гарнізонний суд. У червні 1941 р. Замарстинівська тюрма стала місцем масового винищення енкаведистами сотень людей. Тепер комплекс Малих касарень належить до Львівського юридичного інституту, а у відновленому храмі Святого Хреста відбуваються Богослужіння. На місці, де нині від Замарстинівської відгалужується вул. Кушевича, стояла дерев’яна церква Воскресіння Христового, відома ще з XV ст. Церква, при якій діяла школа та Воскресенське братство, часто ставала жертвою пожеж та ворожих набігів. У 1784 р. храм був закритий та розібраний. Поблизу, ще наприкінці XVІІІ ст. стояв палац князів Четвертинських. До річки Полтви вул. Замарстинівська була забудована переважно дво-триповерховими кам’яницями кінця ХІХ та першої половини ХХ ст. Русло ріки на території Замарстинова перекрили у 1970–1980 рр. Відразу за колишнім мостом через річку (вул. Замарстинівська, 134), від якого залишились поруччя, стоїть греко-католицька церква Священомученика Йосафата. У 1904 р. на цьому місці розпочалося спорудження монастиря отців Капуцинів. В 1925–1930 рр. при монастирі було споруджено костел Св. Франциска Асизького у стилі неоренесансу за проектом архітектора Яна Сас-Зубрицького. Тепер храм та монастирські будівлі належать оо. Редемптористам. В храмі покояться мощі Блаженного Миколая Чернецького. До війни на Замарстинові була греко-католицька каплиця Св. Йосафата та читальня “Просвіти”, для яких уступив свій приватний дім вчитель-пенсіонер Рубель. У цій каплиці відправляли Богослужіння священики з церкви Св. Параскеви П’ятниці. На Замарстинові було багато дрібних підприємств, місцеві мешканці також займались садівництвом, тож одна з бічних вулиць була названа Городницькою. Тут була відкрита Огороднича школа, перетворена за радянських часів на технікум гідромеліорації (вул. Замарстинівська, 167). Тепер це Екологічний коледж Львівського аграрного університету. Навпроти, під № 170, у 1930-х фірма Бачевських збудувала фабрику горілок та лікерів, яку після війни перепрофілювали на інструментальний завод. З другого боку, біля перетину вулиць Замарстинівської та Гетьмана Мазепи ,була ще одна інвестиція міжвоєнного періоду – комплекс відпочинку і спорту з відкритими басейнами, споруджений у 1928–1934 рр. За радянських часів це був спортивний комплекс „Спартак”, перетворений за останні десятиріччя у руїни. Щоправда, досить мальовничі, але небезпечні для прогулянок. За колишнім басейном, при нинішній вул. Топольній, збереглося старе Замарстинівське кладовище з надгробками поч. ХХ сторіччя.
Вулиця Підвальна
Квітень 20, 2010У середні віки трасою вулиці проходив східний бік укріплень міста. Ця ділянка вважалася найбільш небезпечною і тому була укріплена найсильніше. Подвійний ряд мурів з кількома вежами, два арсенали, рів, заповнений водою, високий вал з вежами і бастеями — такою у загальних рисах була система укріплень східного боку. Виникла вона не зразу — її будували понад 300 років. Спочатку було споруджено подвійний ряд мурів з чотирма вежами. У XV ст. збудовано Міський арсенал, який призначався для зберігання артилерії і водночас служив вузлом оборони. На південно-східному розі укріплень на валу стояла Королівська бастея. Посередині валу — Порохова вежа, найбільша з веж Львова. У XVII ст. в Європі з’явилися земляні оборонні споруди п’ятикутної форми — бастіони — і подібні до них, але менші за розміром — белюарди. У 1639 р. почалося будівництво Королівського арсеналу і водночас — чотирьох белюардів на валу, один з яких стояв на тому місці, де зараз знаходиться будинок пожежної команди. Цим закінчилося спорудження системи фортифіка-цій східного боку. Бона доповнювалася укріпленим монастирем кармелітів, ставком навпроти нинішнього будинку обласної Ради та природним рельєфом. У систему входило також болото на початку сучасної вул. М.Кривоноса та Босацька хвіртка.
У 1975 р. в зв’язку зі спорудженням пам’ятника Івану Федорову було знесено невеликий сквер перед Успенською церквою. Під час земляних робіт виявили залишки Високого і Низького мурів, вежі Мулярів і Босацької хвіртки. Як не дивно, але до цих викрут цієї колії на початку вулиці. Він має свою історію. За проектом передбачалося, що при виході з вул. Руської колія повертатиме не на Підвальній, а вище, біля сучасного будинку обласної Ради, де в той час розміщувалося намісництво — центр управління Галичиною. Проект був максимально раціональним, бо передбачав лише один поворот. Але граф Бадені, тодішній намісник Галичини, заявив: “Що?! Буде мені скреготіти під вікнами! Не дозволю!”. Примха вельможного пана зробила проект значно дорожчим, не кажучи вже про незручність — три повороти замість одного і жахливий скрегіт коліс. Цей зигзаг “вдячні” львів’яни негайно охрестили “закрутом Бадені”.
У 1975 р. в зв’язку зі спорудженням пам’ятника Івану Федоро-ву було знесено невеликий сквер перед Успенською церквою. Під час земляних робіт виявили залишки Високого і Низького мурів, вежі Мулярів і Босацької хвіртки. Як не дивно, але до цих робіт точне розташування хвіртки було невідомим, визначалося приблизно.
Вулиця Тараса Шевченка
Квітень 19, 2010
Вулиця виникла, мабуть, наприкінці XVIII ст. Назва “Янівська” зустрічається уже в 1805 р. і пов’язана з тим, що тут проходив шлях на Янів. Заселена територія була значно раніше, ще в XVI ст., і входила до складу Краківського передмістя. Землі на початку вулиці належали монахам-августинцям і становили юридику, яка називалася Августинщизною.
Забудова вулиці була досить рідкою аж до кінця ХІХ-початку XX ст., коли тут з’явилися перші промислові підприємства. В самому кінці її знаходилися склади сіна — місце ночівлі бездомних, яких на той час у Львові було дуже багато. Однієї зимової ночі тут спалахнула пожежа, кілька чоловік згоріли живцем. Цей скандальний випадок був описаний Іваном Франком. Замовчати його не вдалося, і тоді преса зробила з нещасних бездомних звичайних бандитів. Цим вдалося заспокоїти громадськість.
У 1918 р. в районі біля залізниці розміщувався табір геймкерерів — солдатів колишньої австрійської армії, що поверталися додому.
Під час листопадових боїв польсько-української війни вулиця була зайнята польськими військами і входила до складу 6-го відтинку “оборони Львова”. Коли 21 листопада поляки розпочали генеральний наступ, 6-й відтинок, підсилений загонами, котрі прибули з Польщі, і бронепоїздом, утворив Північну групу, її завданням було захопити Високий Замок, Замарстинів та Жовківське передмістя і тим самим замкнути кільце оточення. Завдання виконане не було, полякам вдалося захопити тільки Підзамче, відрізати українським військам відступ вони не змогли.
У часи гітлерівської окупації в кінці вулиці знаходився Янівський концтабір. Тут, за неповними даними, загинуло 200 тис. осіб 18 національностей.
В останні десятиріччя вулиця зазнала значних змін. Вона продовжилась за рахунок введення до складу міста кількох сіл. Виросли нові підприємства, реконструювалися і збільшилися старі.
Будинок № 31. У ХУІ-ХУІІІ ст. тут знаходився костьол Воздвиження Чесного Хреста. Відстань від Краківської брами до його дверей точно дорівнювала відстані від воріт Єрусалима до Голгофи…